Барна Мирослава,
М. Тернопіль,
церква Успіня Пресвятої Богородиці
Лист в’язня
Пишу Тобі, Ісусе, як до найкращого і найвірнішого товариша. Ні, не тому, що у мене немає хороших друзів, звісно, їх є чимало, завдячуючи твоїй невидимій опіці. Але пишу Тобі, бо твердо знаю, що Ти розумієш мене, як ніхто інший.
Ісусе, пишу Тобі з тюрми... Так, Господи, я вже давно тут. Ще відтоді, пам’ятаєш, як моє серце закам’яніло, відкидаючи Тебе... Спитаєш, як я живу? Живу в ярмі своїх бажань, в наручниках свого „Не хочу”, у темних стінах непокори й бунту, дихаю повітрям незадоволеності своїм життям, вмиваюсь гидкою водою байдужості до інших, споживаю їжу забаганок і насолод, хизуюсь одягом самовпевненості та незалежності. І лише зрідка поглядаю у маленьке віконце із ґратами, крізь яке можу бачити світло. Ісусе, ті ґрати – то моє самолюбство й пиха, моє небажання дослухатись до твого голосу, це мої впертість та егоїзм!
Ось так, Друже, я живу... Ти мовчиш? Авжеж, Ти мовчиш, як і в той день, кілька років тому, коли вперше прийшов мене провідати у тюрмі. Як сьогодні пам’ятаю цю зустріч. Ти завітав у тюремну кімнату і тихо наблизився до мене. У Твоїх руках було щось надзвичайне, чого я досі не бачив. На твоїх долонях був клаптик неба і яскраве сонце. Ти мовчки простягнув їх мені. Але яку відповідь отримав? Я відсахнувся від Тебе у глибину темного кутка і закрив обличчя руками. А Ти зник... Дякую Тобі, Ісусе, що не покинув мене в ту мить назавжди, а відвідував щодня, аби все ж віддати той цінний подарунок, якого я не вартий.
Господи, скільки я ще буду ув’язнений у цій тюрмі гріхів, спокус та опору?! Звільни мене, бо крізь ці ґрати не бачу того безкрайого неба, яке Ти хотів мені подарувати, й не можу милуватись сонцем, яке променіє з твого серця!!
Знову, знову я чогось вимагаю, прошу, потребую, а де ж моя покора?.. Ісусе, любий Друже, навчи мене смиренно чекати й самовіддано довірятись Тобі, адже Ти, як ніхто інший, знаєш мене і розумієш. Прости, прости мені за все... прости... Знову мовчиш? Я знаю, не будеш мене ні осуджувати, ні сварити, ані картати. Ти просто любиш мене без меж. А я?
О, Ісусе, розтопи світлом своєї безконечної любові черствість та закам’янілість мого серця, зруйнуй своїм милосердям неприступні тюремні стіни, вирви щирими слізьми покаяння ґрати з вікна моєї душі! Бо лиш Ти – Володар мого життя!
А знаєш, Приятелю мій, мені на хвилю здалось, що той подарунок, який Ти приготував, не потрібен мені без Тебе. Краще подаруй мені щире любляче серце, як у Тебе, аби в ньому кожен із твоїх створінь побачив палаюче сонце і безкрає небо!..
Дякую, що відвідав мене знову – сьогодні, уже на свободі.
Віднині чекаю Тебе щомиті!
Твоє дитя
|