РОЗДІЛ 3
ОСОБЛИВОСТІ ПАСТОРАЛЬНОГО СЛУЖІННЯ ІЄРОМОНАХА ВАСИЛЯ РУДКИ
В цьому останньому розділі більш детально ознайомимось з деякими особливостями пастирського служіння отця Василя, а саме: служіння, як Протоігумена в час підпілля; служіння, як форматора молодих покликань, а також служіння священика бірітуаліста, постать ієромонаха Василя, особу відданну Христові, що своїм життя свідчила про Воплоченного Відкупителя та Його любов до людини.
3.1. Служіння Протоігумена Чину Найсвятішого Ізбавителя у Підпіллі
Конгрегація Інститутів Богопосвяченого життя та апостольських спільнот у своєму документі „Почати наново – від Христа” подає форму служіння Настоятеля монашої спільноти:
У відкритті сенсу й цінності богопосвяченого життя фундаментальну роль відіграють настоятелі, яким довірено бути авторитетом, завдання нелегке, а часом і дискусійне. Воно вимагає постійної присутності – такої, що здатна надихати, нагадувати про сам сенс існування богопосвяченого життя й допомагати постійно оновлювати свою вірність покликанню Духа. Цієї місії провідництва, братерської чи сестринської підтримки, вислуховування й діалогу настоятель не може зректися ніколи. Тільки таким чином уся спільнота може об’єднатися в повноцінному сопричасті, у священному апостольському служінні.
О.Василь Рудка був Протоігуменом Чину Найсвятішого Ізбавителя в дуже важкий історичний період, важкий не тільки для самого українського народу, але найперше для всієї Греко-Католицької Церкви.
17 жовтня 1948 р. Монахів з Голосківського монастиря вивезли до Унева в монастир отців Студитів. Цього року територію України покинув останній бельгієць редемпторист о. де Вохт. Перед своїм від’їздом він призначив Протоігуменом Львівської віце-провінції о. Івана Зятика, під проводом якого редемптористи залишалися в Уневі до початку 1950р. Та вже на початку 1950 року о. Івана Зятика арештували. Вікарієм отця Івана був отець Василь, який і перебрав обов’язки настоятеля Чину.
Протоігуменом отець Василь був лиш пів року, тому що в червні цього ж року його засудили. Бути Протоігуменом в той час означало бути для співбратів прикладом досконалого монашого та священичого життя. Найкраще потягає не так слово, як власний приклад. Тому отець Василь Рудка, як Протоігумен Чину ніс на своїх плечах відповідальність за духовне життя кожного монаха, його вірність Правилам та Конституціям Чину, вірність молитві, а насамперед вірність Христові, якому хотіли служити, та для якого посвятили своє життя. В той час від кожного з них вимагалось вірності та відваги, яку монахи черпали від Христа, але також могли бачити в своєму духовному батькові, о. Василію.
Ця відвага та мужність супроводили отця протягом цілого його життя. Про це розповідає отець Михайло Якимець, ЧНІ:
Інколи, коли о. Рудка повертався в Прокопівск , я його проводжав до Москви. Було це в 1982-1984 роках. Ми очікували в аеропорту „Домодедово”. До відльоту літака був ще час. Отець і каже: „Час перекусити, їсти ми маємо що, бо дали нам в дорогу, а ти іди в буфет і візьми тільки чаю”. Отець приготував їжу, встав на весь свій немалий зріст, схилив покірно голову, ліву руку поклав на груди і чинно тричі перехрестився, промовив молитву „Очі всіх...” і благословив їду. Всі, що були довкола нас стихли. Ми почали їсти, а люди встали і відійшли, боялись навіть сидіти біля нас. Отець не боявся.”
На мою думку, така відвага є не тільки заохоченням для майбутніх місійних починань, а й жертвою, яку складають „численні свідки”, котрі височать серед нашого Згромадження.
3.2. Формація молодих покликань
Коли молода особа приходить до спільноти і прагне цілим своїм серцем віддатися на служіння Церкві та харизмі цієї спільноти, до якої її покликав Господь, вона мусить найперше навчитись бути „близько ніг Спасителя, як Марія, яка уважно слухала його Слів”. Їх посвята буде набирати щораз то більшої сили та любові у служінні. Такою людиною, яка б мала вказувати на Христа – отець магістер, людина, яка „укріпилась в Бозі”, людина дозріла та сформована, людина „широкого серця” та глибокої молитви.
В біографії о. Василя згадується, що в період війни отець був магістром і мав двох новиків – бр. Іринея і бр. Ілларіона. На плечі отця було покладене виховання та плекання покликання в молодих Редемптористів. Це не завжди легке завдання, а тим більше в період війни. Якщо лиш згадати історію, то в час війни новіціат був в монастирі св. Альфонса у Голоско Великому, в якому в 1945-1946 рр. було насильно перевезено монахів зі всіх монастирів. 58 ченців змушені були мешкати в приміщенні, якого вистачало заледве на 15 осіб. Два роки перебували вони під особливим наглядом. Таке випробування було великим скріплення для молодих, бо вони бачили чудовий приклад своїх співбратів.
Крім вище згаданих братів, із життєпису бр. Мар’яна Галана довідуємося, що він разом з о. Козовиком в 1945-1946рр. проходив новіціат на Голоско, а магістром був о. В. Рудка. Тут трохи детальніше зупинимось на цій постаті бр. Мар’яна, щоб побачити, який вплив мала особа отця Василя, як магістра на цього молодого брата. Коли брата Мар’яна забрали в Червону Армію в робочий батальйон він постійно листовно підтримував зв’язки зі свої магістром. В 1949 році його арештували за „антирадянські написи” у виборчому бюлетені. Під час слідства його довго тримали в холодній камері у підвалі, де було води по коліна. З нього знущались та його били. Працював на каторжних роботах, де від непосильної праці важко захворів. Коли батьки прислали йому пакунок із харчами, то з’їв тільки яблуко, все решта роздав хворим, які нічого не мали. Його останній лист додому, лаконічний й обережний, свідчить про силу духу й відвагу, яку мав цей 25-річний юнак перед смертельною загрозою: „Дорогі мамо! Прошу Вас, не журіться вже. Що зробилось, то й буде, та страшного нічого немає. А за себе вже не боюсь, і нема мені чого боятись.” Напевне таку силу духа та відвагу в цього молодого брата може завдячувати його формуванню під проводом отця Василя Рудки. На даний час брат Марян Галан входить в список мучеників нашої Церкви і ведеться процес беатифікації.
Формацію молодих покликань та кандидатів до священства отець продовжував і в Сибіру, незважаючи на поганий стан здоровя. Першим студентом, який приїхав до отця у Прокопівську, був о. Михаїл Хрипа, який закінчив один рік морального богослов’я та повернувся до Львова. Другим був бр. Богдан, який покинув монастир через хворобу. 19 серпня 1979 року до Прокопівська приїхав третій студент – Ярослав Сподар, що перебував з отцем аж до його смерти. Згадує о. Ярослав Сподар, ЧНІ:
У 1978 році нам, студентам підпільної семінарії у Львові, сказали, що в Сибірі є старенький священик Василь Рудка – професор морального богослов’я, який потребує допомоги, а натомість може давати лекції. Я зголосився поїхати до Прокопевська [шахтарське містечко у Кемеровській області]; при цьому мав твердий намір невдовзі повернутися назад. Але побачив, як важко працює о. Василь... У Прокопівську душпастирював він від 1959 серед греко- та римо - католиків. Мешкали ми у бараці. Вдень я працював на заводі шарикопідшипників, а після обіду брав лекції в отця-професора. Перше він мені викладав догматику і з догматики ми перейшли на моральну богослов’я. Історія Церкви була на польській мові. І отець мав книжки всі латинської мови і французької. Володів кількома мовами Він книжки взяв відразу зі собою зі Львова від Протоігумена. Він просто перекладав і робив конспекти, а я переписував з його конспекти. Святе Письмо та Історію Церкви ми міняли через день. Був вимогливий, хотів від мене відповіді не меншої за „п’ятірку”, казав: „Мене скоро не стане, а ти цього не знатимеш”. І він вимогливий був, але і відповідно коли викладав то було приємно слухати і сприймав матеріал. Ми регулярно начинали коло 4-ї години після обіду і ми справлялись до 7-ї вечора.
Мій наставник був людиною глибокої молитви (особливо почитав Матір Божу і часто молився на вервиці) та сили духа. Справді героїчно переносив свою хворобу: мав відкриті рани на ногах, температура у нього часто піднімалась до сорока; тоді втрачав свідомість. Отець був м’якої і лагідної вдачі, але не боявся органів влади. На негативні випади щодо своєї особи, а вони не раз з’являлись у місцевій пресі – реагував спокійно.
Кожна богопосвячена особа покликана до глибокої злуки зі Своїм „Вчителем”. Ця постава бути з „Христом” може як найбільше потягати молодих людей до служіння. Постать о. Василя, як магістра новиків, показує нам, наскільки він вмів сформувати в душах молодих юнаків, в такі страшні часи, цю вірність. Але завжди вірність народжується з глибокої любові до Бога та молитви. Це все було „закладене” в особі о. Василя і тим він ділився зі своїми новиками.
|