Bogoslov

РОЗДІЛ 1

АНАЛІЗ УСІЄЇ ЗАКОНОДАВЧОЇ БАЗИ, ЯКА ЗОБОВ’ЯЗУЄ ЛЬВІВСЬКУ ПРОВІНЦІЮ ЗНІ 

Перш ніж перейти до аналізу всіє законодавчої бази, яка зобов’язує усіх редемптористів Львівської Провінції Чину Найсвятішого Ізбавителя, вартує проаналізувати ситуацію, яка склалася сьогодні в Українській Греко-Католицькій Церкві, а також у самій Львівській Провінції.

Для Східних Церков, які не підтримують єдності з Римським Престолом, не є властивим поділ монарших спільнот на чини та згромадження, натомість УГКЦ  є в досить оригінальній ситуації, оскільки  вона, влившись в Католицьку Церкву, активно взяла участь у тих рухах, які відбулися в ній. Внаслідок утворились гілки тих чи інших чинів і згромаджень, які є присутні в лоні Римської Церкви. На даний час, дякуючи ККСЦ, життя і діяльність цих відгалужень є законодавчо впорядкованою, і дані чини і згромадження ведуть досить добру і плідну працю в УГКЦ, проте вартує зауважити, що не дивлячись на серйозну працю, яка була проведена ними в УГКЦ, залишились деякі прогалини. Однією з них є те, що літургічно і ментально, такий поділ серед богопосвячених, який існує в Римській Церкві не прижився в УГКЦ. Самі ж вірні УГКЦ  сприймають всіх осіб, посвячених Богові, як монахів і монахинь. Та й самі члени богопосвячених спільнот  дуже часто себе так називають, під час літургічних відправ згадують архимандрита, протоігумена, ігумена, а в своєму щоденному житті та в документах вживають  східну монашу термінологію. Вартує наголосити на тому, що згідно Титулу ХІІ ККСЦ, усіх осіб є розділено на тих, котрі складають монашу професію, і живуть в монастирях: ченці, які «хоч не є монахами, складають професію, яка прирівнюється до монашої»[1], і членів згромаджень, які «складають професію з трьома прилюдними обітами послуху, чистоти і вбозтва, яка, однак, не прирівнюється до монашої професії, але має власну силу згідно з приписом права»[2]. Можна сказати, що право є відкритим на існування тих чи інших чинів і згромаджень. 

Хочу навести приклaд певних проблем, які часто виникають у тих чи інших гілках чинів і згромаджень. Одним із питань, яке дуже часто обговорювалося на Капітулах Львівської Провінції редемптористів – це дискусія щодо одягу. Одні Отці, які більш відстоюють повернення до східних традицій, наполягали, щоб редемпторист набрав зовнішнього вигляду, як кожний східний монах, але більшість Отців Капітул притримувалась думки, що редемптористові не слід ставати східним монахом зовнішньо, хоч не заперечували, що потрібно користати з монашої східної духовності. Треба сказати, що запитання є слушне, якщо ми східні монахи, тоді нам слід міняти правила, а життя врегульовувати згідно ідеалу східного монаха і також діяльність упорядковувати згідно з цими правилами. Але тут криється певна небезпека. Згромадження Редемптористів повстало в певний час, як відповідь на потребу часу. Воно має своєрідну харизму, яка тільки йому притаманна. Дана харизма вимагає певних правил за якими мають житі ті, які покликані реалізувати дане служіння Церкви. Якщо змінити правила повністю, тоді може утворитися щось нове. Звичайно, що одяг не є визначальним у діяльності редемптористів, він є тільки певним знаком для світу. На мою думку, його можна змінити. Але як? Якщо це буде одяг звичайного східного монаха, то це не буде зрозуміле для вірних, які мають певний ідеал монаха  і життя монаршого. Тому потрібно створити в людей певний образ богопосвяченої особи, тобто, щоб вони розуміли і знали харизму того чи іншого чину чи згромадження.

Важливим є, щоб самі богопосвячені особи УГКЦ дали собі відповідь на питання: «Хто вони є?». Це також і відноситься до редемптористів Львівської Провінції. Вони мають самі відповісти на питання, чи вони є східними монахами, чи особами, які зібралися навколо Христа, як апостоли, щоб нести Добру Новину найбільшопущеним і жити для них. На мою думку, варто би було уникати змішування понять. Можна присвоїти собі певну термінологію Східних Церков, але треба надати їй нового змісту. Я не виключаю можливості зміни одягу чи певних правил, пристосувавши це до східної традиції, але, щоб вірні УГКЦ бачили і знали, що це є редемпторист.

О. Самуель Беланд (редемпторист) подає чотири ознаки, які повинні бути притаманні редемптористам:

1. Наше життя має бути «viva memoria» любові Отця об’явленої в Ісусі Христі Відкупителю, який був посланий проповідувати Добру Новину убогим. Це є жива пам’ятка, а не намагання механічно копіювати те, що, як нам здається, ми відкрили своїми роздумами. Христос, за яким ми йдемо, має бути так реальним, так живим і так присутнім, яким Він був для святого Альфонса.

2. Для убогих ми повинні працювати не з буржуазійним підходом, а тільки з автентичним співчуттям, яке відчуває їх життєві потреби більше, ніж вони самі. Це співчуття має бути таким людським, як було співчуття Відкупителя, який розділив ситуацію упавшого людства. Саме тому, для прикладу, в Конституції є заохочення до суспільного апостоляту. Єдиною нормою для прийняття рішення, що слід робити, має бути співчуття Христа, а не будь-яка видумана ідея на користь чи спротив якійсь модній теорії.

3. Ми повинні проповідувати Слово Боже. І нехай Господь боронить, щоб ми забули нашу понад двісті літню практику місій. І нехай Господь стереже нас, щоб ми не перестали говорити проповіді, коли шукаємо претекстів для наших невдач чи нашого лінивства. Редемпторист є проповідником, є пророком, який має підносити голос як труба і виявляти Божому люду його гріх. І тут слід спитатися: якщо я не чинитиму цього, то хто?

4. Ми маємо бути цілком певними того, що маємо. Не можемо довший час жити в стані непевності. Якщо прагнемо бути безпечними і певними, то маємо так як святий Павло пізнати Того, кому повірили. Тому редемпторист має бути завжди людиною молитви. А це означає неустанний пошук, щоб ще глибше пізнати таємницю любові Отця і нашим життям, нашим пророчим буттям, навчати цього інших[3].

Щоб більш ширше проаналізувати хто ж такі є редемптористи Львівської Провінції, перейду до аналізу всієї законодавчої бази. Саме норми тих чи інших законодавчих збірників найбільш ширше розкривають місію Зргромадження в Церкві, а також висвітлюють ідеал життя і діяльності його членів. 

Зобов’язуючим Законом для ченців Львівської Провінції Чину Найсвятішого Ізбавителя (Редемптористів) є:

1.      Кодекс Канонів Східних Церков і Партикулярне Право УГКЦ

2.      Конституції Чину

3.      Генеральні Статути Чину

4.      Директиви Генеральних Капітул

5.      Директиви настоятелів

6.      Провінційні статути

7.      Директиви Провінційних Капітул

8.      Правильник Провінції.[4]

Щодо Правильника Провінції то він ще не опрацьований і не затверджений. Щодо формації зобов’язуючим законодавчим актом є Ratio Formationis CSsR – План формації редемптористів.

1.1. Кодекс Канонів Східних Церков і Партикулярне Право УГКЦ

Нехай знають та будуть впевнені всі східні, що вони завжди могтимуть та будуть повинні зберігати свої правні літургійні обряди та свій правопорядок, та в них можна буде вносити зміни тільки з рацій властивого й органічного поступу. Все це, отже, нехай з найбільшою вірністю зберігають самі східні; вони бо повинні що раз більше зростати в знанні цих справ та набувати більшої досконалості в їх уживанні, а якщо б від них навмисно відступили, з-за незгоди часів чи осіб, нехай стараються повернутися до прадавніх передань.[5]

ККСЦ, який став зобов’язуючим законом з 1 жовтня 1991р., відкрив шлях в законодавчій площині для повного і повноцінного розвитку Східних Церков. Кодекс є плодом праці багатьох років. Папа в Апостольській конституції, присвяченій на честь завершення праці над ККСЦ і впровадження його в дію, дуже чітко висвітлює ту тяглість, яку намагалися зберегти ті, які збирали і впорядковували «Священні Канони»[6]. Тобто, ККСЦ є продовженням тої старої традиції, яку мали Східні Церкви, але одночасно він нормує те, що є нове.  Папа пише: « Кодекс Канонів Східних Церков, який тепер виходить, треба вважати наче новим доповненням науки представленої Другим Ватиканським собором, завдяки чому нарешті поповнюється канонічне упорядкування всієї Церкви…»[7] Редемптористи Львівської Провінції, будудучи членами УГКЦ, повинні якнайстаранніше дотримувати усіх приписів ККСЦ, щоб бути живим прикладом, як треба дотримуватись норм законодавства.

Щодо партикулярного права, то на даний час ми не маємо його в належний спосіб опрацьованого і затвердженого. Воно є тільки в пробному варіанті. Але попри це все партикулярне право тої чи іншої Церкви включає в себе постанови синодів і соборів, а також її традицію.

Патріарший синод єпископів УГКЦ (від 13 до 20 вересня 2006 року Божого) як основу власної ідентичності, вказує те, хто ми є:

1) Церквою свого права;

2) вповні об'єднаними з наступником святого Петра – Єпископом Рима;

3)носіями східнохристиянського благочестя візантійської традиції з часу Володимирового хрещення;

4) зважаючи на нашу історію, наше географічне положення і наш релігійно-церковний досвід, покликані сприяти повному взаєморозумінню двох християнських традицій – візантійської і латинської.[8]

З огляду на це було б добре, якщо б ми мали належно розроблене і затверджене Партикулярне Право УГКЦ. Владика Софрон Мудрий розробив такий проект, але на мою думку він є досить обмежений і не включає всього того багатства нашої Церкви щодо законодавчих норм і традицій, які притаманні їй. Звичайно, добре, якщо б був зроблений збірник всіх постанов і рішень наших соборів і синодів, які є зобов’язуючими для УГКЦ, а також, щоб в даний збірник увійшли ті законодавчі норми, яких не має в ККСЦ, а якщо є певні прогалини щодо тих чи інших норм, або сам Кодекс закликає нас унормувати ті чи інші речі, щоб це було зроблене. Але щоб це був не просто збірник, але щоб його належно кодифікували. Звичайно, щоб він був затверджений синодом УГКЦ і апробований Апостольською столицею. Але на даний час це тільки в процесі, тому редемптористи східної вітки, які живуть і працюють в лоні УГКЦ, покликані студіювати і пізнавати постанови синодів, соборів і традицію даної Церкви. Це все вони мають намагатися воплотити в своє життя, щоб могти краще реалізувати свою харизму. Оскільки спадщина Київської традиції є досить велика то важливою річчю на якій має залежати редемтористам, які працюють на Україні, щоб користати з даного багатства. Легше є будувати на певній основі ніж привносити щось нове, яке часом може не приносити великого плоду. Дуже добре з цим справилися редемптористи бельгійці, які започаткували свою працю ще за Митрополита Андрея Шептицького. Вони знайшли шлях до українців, а тому їхня місія мала великий успіх. Вони стали для нашого народу своїми, тому що намагалися вивчити наші звичаї і культуру, а також пізнати традицію нашої Церкви. Тому редемптористи по своїй змозі повинні намагатися причинитися до опрацювання Партикулярного Права. Вони цьому можуть посприяти, оскільки багато з них є єпископами.

1.2. Конституції Згромадження. Генеральні Статути Згромадження. Директиви Генеральних Капітул

Конституції і Статути Згромадження були розроблені в дусі ІІ Ватиканського Собору, який Декретом про пристосовану віднову монашого життя 28 жовтня 1965р. закликав до перегляду Конституцій.[9] Нове видання після довгого часу ретельної праці було затверджене Апостольським Престолом 2 лютого 1982р.[10] 25 лютого 1982р. офіційно оголошене і дане співбратам, як закон, яким вони повинні керуватися у своєму покликанні.[11] Також «Генеральна капітула ЧНІ, що відбулася 1986р., пристосувала до нового Кодексу Канонічного Права в усій повноті Конституції Чину»[12].

Конституції і Статути є одним з основних законодавчих збірників, якими керується Згромадження. Кожен співбрат, який належить до редемптористичної спільноти зобов’язаний ретельно вивчати дані Конституції і Статути та намагатися жити ними. Звичайно вони є певним ідеалом, який не можливо втілити у всій повноті, оскільки редептористи працюють в цілому світі на різних континентах, серед різних народів і культур. У Конституціях подано певні напрямні по яких має рухатися Згромадження і кожен його член, як той, який покликаний Христом, щоб нести Йому служіння і бути апостолом для найбільшопущених. Звичайно, що редемпторист, який намагається жити згідно з цього ідеалу, що подають Конституції,  може впасти в певну знеохоту. Старі Конституції, які були до Другого Ватиканського Собору унормовували життя редемпториста до найменших дрібниць вказуючи, що він має робити, а що ні. Натомість характерною ознакою нових Конституцій є не нормування життя, а вказання певних правд щодо життя редемтористів згідно їхньої харизми, а також до чого покликаний редемпторист у Церкві, які його завдання і місія, яку він має виконувати і Згромадження в цілому. Дуже важливо є підкреслити, що нові Конституції і Статути Згромадження попри канонічну вартість мають глибокий богословський зміст, а тому заслуговують, щоб над ними розважати, їх студіювати і намагатися жити так, як вони це життя члена спільноти окреслюють.

1.3. Директиви Настоятелів

Даний законодавчий збірник вступив в дію з 31 березня 1993р. Від цієї дати всі старі директиви втратили законодавчу силу. Але тільки перша частина даних директив, згідно з нормами Генеральних Статутів Згромадження, є законом для цілого Згромадження. Всі наступні частини мають дорадчу силу. Суб’єктом даних законів є настоятелі. Метою опрацювання і затвердження даного збірника є:

- полегшення праці настоятелів;

- успішність їхнього служіння;

- ознайомити кожного настоятеля про його повноваження і обов’язки щодо того чи іншого уряду.

Декрет промульгації третього видання Директив Настоятелів наказує:

«у відповідності до генерального статуту 03 положення, вказані у першій частині Директив, тобто перелік повноважень настоятелів, вступають у силу в усьому ЗНІ, коли б не мали вже сили у сучасному універсальному Законі Церкви й у Конституціях і Статутах ЗНІ та у ДКЗНІ, уже затверджених».[13]

Директиви Настоятелів повністю розпрацьовані на основі латинського законодавства, не враховуючи ККСЦ. Тільки щодо східних обрядів Директиви Настоятелів містять такі підпункти:

Новіціат латинського обряду:

Кандидат, хрещений у східному обряді, не має потреби диспензи щоб проходити свій новіціат у провінції латинського обряду.

Зміна обряду:

Сучасна практика Св. Престолу є наступною: для кандидата або законника, який бажає перейти зі східного обряду у латинський, необхідно просити дозвіл у Св. Престолу. Його отримується за посередництвом генерального Прокуратора за письмовим проханням бажаючого, сертифікатом про хрещення у східному обряді, згодою східного єпископа або патріарха місця проживання.

Використання іншого обряду:

Дозвіл відправляти Євхаристію або уділяти Святі Тайни в іншому обряді має бут надане Св. Престолом на тривалість 3-5 років за письмовим проханням Співбрата, презентованим генеральним Прокуратором.[14]

Тому для нас, як східної вітки редемптористів, було б великим здобутком розроблення директив основаних на нашому праві. Звичайно, що дане напрацювання було б корисним не тільки для нашої Провінції, але також і для інших східних спільнот редемптористів. Оскільки такого напрацювання немає то ми, як члени Згомадження покликані дотримуватись приписів даних директив, враховуючи норми ККСЦ. Щодо настоятелів Згромаджень то нам слід дотримуватись канн. 512-515, а щодо їх вибору – «канн. 947-960 і к. 445»[15].