«Знамення – Чарнецький»
Навпроти течії сьогоднішніх подій,
Навпроти хвиль, крізь бурі неспокою,
Загубленим знамення всіх надій,
3'явилось у блаженнім Миколаї.
В апокаліпсисі теперішніх часів,
Що хмарами проблем цей світ лякають,
Як тепле сонечко на Небі заясніє,
Цей чудотворний лик Святого Миколая.
І в цій іконі неземній,
Яка від болю написалась,
Ось бачу майбуття душі своїй,
І щораз більше серцем навертаюсь.
Чи можна йти без світла у пітьмі,
Чи подолать вершину без опори
Чи можна бога воскресить в душі тоді,
Його в тобі Його вбиває горе?
А скільки душ людських знайшло бальзам
І зцілення на рани,-
Це істинним знаменням нареклось,
Якого прагнули роками:
Монахам, що тужили у душі,
За взором святості й покори,
Мирянам, що занурені в сльозі,
З'явилась радість в чудотворцеві Миколі.
А Церкві, що не знала волі,
Змерзаючи в сибірських тих гулаг
Знов видала бруньки тепла й любові,
Із серця Миколая розквіта.
Мов батько сиротам І мов правдива мати,
Явився нам, маленьким діточкам,
Нам молодим зміг бога показати
Й довірить душі ревним молитвам Та запалить в душі вогонь Христовий,
Який зігріє і освітить світ,
Щоби пекельна темрява ніколи
Вже не могла нікого загубить!
І віримо, що чудом Миколая,
Віднайдуться тi душі дорогі,
Які ще десь далеко пропадають,
Без блиску правди у житті.
Ми не встигаємо, слабкії,
На Схід, чи навіть на Волинь...
Чарнецький вже несе ці місії святії
І сіє з Неба зерно на пустир.
Ми сповнені до Вас довіри,
Наш наднебесний Отче Миколай,
Ви нам відкрили живу віру,
За нею нам відкриєсь Рай
Цей чудернацький час, о годі!
Летить мов сон й зміта нараз,
Мов вихор котить в пepeгонi,
Роки й людей, історії всіх рас.
Міня життя немов картини,
І лицями жонглює в мить,
І тільки блисне десь в дитині,
Як завтра в старцеві людині
Сивобородість об'явить.
Колись циганськая кибідка
Згубила біднеє дівча,
І проросла дорожня квітка,
І мов небесна розцвіла
В городі Каратницького Отця.
Ще вчора заміж виходила,
Складала шлюб, зачала сина,
А нині в Небі ось зустріла,
Й навіки з ним злучилася душа.
Недавно вчився наш Чернецький,
Оцей юнак, мов янгол пречудний,
Ще вчора був ув'язненим бідненький,
А нині це зійшло мов тінь.
Й лишалась радість замість смутку,
Ганьба у славу перейшла,
А світ земний, атеїстичного ґатунку,
В Чарнецькому узріє Небеса.
А ми хоч в досконалості маленькі
І дуже грішна дітвора,
Бажаємо для України-Неньки
Свободи від недуг гріха.
Ми хочемо ловити миті,
І перемінювать у благодать святу,
Та прагнемо життя в молитві,
Й прославі бога - Трійцю Пресвяту.
О чудернацький часе-вітру,
О диво блискавичне, не лети!
Бо ще не всі змогли цінити миті,
Й не встигнуть Бога віднайти.
О що це - чудо ці слова,
Мов зупинили біг століття,
Час розступився мов ріка,
А в ній Мойсей Чарнецький об'явився,
Навпроти всіх історій та хаосу дня,
І миром сповільнив весь хід народів,
Що бігли десь бездумно навмання,
Й приніс їм спокій та здоров'я,
Вказав на Євангеліє Христа.
В своїх очах приніс джерела Неба,
А в серці милосердя та добра,
В душі любов до кожного в потребі,
В руках всю силу проти зла;
В іконі сонцем оповитій,
У славній іпостасі, крізь віки,
Ми у Чарнецькому знайдем завжди,
За нас святі і неустанні молитви,
Які тверді немов граніти,
Мов скеля проти Аду всіх спокус та зла,
Ми Миколаєвим покровом оповиті
Вознесемось душею в Небеса.
Сповнились благодаті у молитві,
Ми боїмось згубить цей молитовний дух,
Ми всі вчимось так захищаючи любити
Й ціле життя віддать за бідних бідолах.
Прославити Чарнецького на світі
І не наслідувать в житті,
Чи Його славою себе славити,
Хай не доводиться мені?!
А як тоді Йому хвалу співати,
Як нам прославити Його?
Хіба діла святі творити,
Згораючи мов свічка, на льоту?!
Попробуймо ось віднайти,
Ti головні прикмети,
Які на собі треба відтворить,
А перше - це для себе вмерти,
Щоб для Ісуса в повні жить.
Це головна краса душі святого
Яка так чудо творить в Нім,
Яка ввійшовши в серце молодого,
Приносить Бога в кожний дім.
А друга - це любов до бога,
Яка мов солодість пливе з Його єства,
Та наповня собою серця многі,
І душі грішнії спаса;
Талант Христової просвіти -
Це невід’ємний третій дар,
Покірний монах з докторатом,
Професор, мудрості титан.
І чеснота - це ревність за спасіння
Невтомна місія - Волинь,
Яка зігріла Ним - святим промінням
Замерзлі душі, тим Євангельським „малим".
Цей пречудесний дар прощення,
Який сходив на ворогів,
Відповідав благословенням
Й любов'ю тим,
Хто ненавидіти вмів.
А скарб безмежного довір'я Провидінню,
Крізь всі невдачі й біди вів,
І далі міг повзти знесилений «камінням»
Тих тягарів від незичливих стусанів.
І впавши встав!
Із прірви підійнявся,
Любов давав,
І знову йшов на хрест,
А серцем щиро, мило посміхався,
Радів, що душі із хреста спасав!
А дар кохання не барився,
І не жаліли вороги,
Концтаборами, мов крізь пекло, проносився,
Але ніколи Бога не зректись!
Хвороби тіла мов стигмати
3'єднали ближче з Ранами Христа,
І серцем довелося істікати,
Та промовлять: "Звершилися діла!"
І ось подай же Господи на землю,
Спасіння, волю Україні дай,
Щоби знайшла Господню волю,
Й воскрес із гробу весь наш край!
Подай нам зцілення
3 гріховної прокази!
Пригнічення і смуток - ізидіть!
А у серце Воздай Небесну радість,
Й на віки вічні нас усіх спаси!
Амінь.
Ієромонах Леонід Григоренко
|