Bogoslov

3.3. Служіння священика бірітуаліста

В Киргизії, в м. Фрунзе [нині Бішкек], був німецький священик о. Прелат Келлер із Саратовської губернії. Коли о. Василь пішов на пенсію, то зустрічався з о. Келлером, бо той ще раніше приїздив сюди відвідувати німців і греко-католиків. Також в Прокопівськ регулярно приїжджав отець Олександр Бень з Анджеро-Судженська для духовної обслуги людей. О. Олександр час від часу зустрічався та розмовляв з о. Василем. На початку 70-х років о. Олександр Бень звернувся з проханням до о. Рудки, щоб той обслуговував ще й римо-католиків, бо йому вже було важко їздити в Прокопівськ. Тоді о. Василь звернувся до Протоігумена о. Филимона Курчаби, щоб дозволив йому служити в латинському обряді для обслуги римо-католиків. Отримавши дозвіл, о. Василь почав служити в двох обрядах не тільки в Кемеровській області, але ще до нього звернулися з проханням вірні із Алтайського та Красноярського країв. Поки о. Василь міг, то часто туди їздив і обслуговував як латинників так і греко-католиків. То була далека дорога і нелегка праця, окрім того о. Прелат Келлер вимагав від о. Василя звіту з його активної праці, особливо щодо духовної обслуги римо-католиків.

В Саратові була на той час митрополія і єпископ запропонував священикам збирати молодих дівчат, які б хотіли посвятити своє життя служінню церкви, які б були отримувані церквою. Такою була с. Анна Едерлє, яку разом з родиною виселили з Саратова по приказу Сталіна, щоб вони часом не допомагали німецьким віськам. Оселившись в Прокопівску вона зайнялась збиранням людей до хрещення, катехизації, шлюбу. Домовлялась про місце і час Святої Месси, а потім повідомляла священика. Так розпочалась праця о. Рудки з с. Анною, яка працювала тільки між німцями.

Праця почалась не тільки в Прокопівську, люди звертались з Новокузнецька, Байдаївки, Куйбишевского району – на цих теренах отець працював для українців і для німців. По вихідних о. Рудка їздив також до вірних Алтайського краю, Красноярского краю. Бував в Ленін-Кузьнецьку. Антон Іванович Боос [німець] згадує:

Мне было 13 лет когда когда меня привели к отцу. Мы были не крещёные и нас детей привели к отцу. После этого я начал сам ходить частенько на Мессу. Когда говорил проповедь он говорил, что нам ничего не надо, если мы веруем. Однажды  я привёл своего друга и когда он услышал проповедь то заплакал. Он часто приходил к нам , у нас считалась семья бедная, даже можно сказать слишком бедная, он последнее отдавал. В последний день мой отец хотел исповедоваться, он там с ним побудет, так он умудрился под подушку засунуть деньги, что не видел даже отец. Всегда радостно относился к детям, особенно кто ходил к нему…[1]

Пані Катерина Мухамеджанова згадує:

Когда мой папа приехал после труд армии с женой и тремя детьми сюда в Прокопьевск, он в первую очередь стали искать священника. Но они как-то, немцы, собирались все вместе, молились в домах, но им очень хотелось чтобы можно было исповедоваться, принимать Святое Причастие. И вот через кого-то они услышали что здесь в Прокопьевске живет такой отец Василий Рудка, ну и они делегацией, там несколько мужчин, собирались и пошли его искать. Ну, нашли, он тогда ещё жил в бараках на Коксовой улице, и когда они обратились с такой просьбой, отец Василий ответил, что он должен посоветоваться может ли он вести службу для немцев, для латинников. А через какое время, когда они второй раз пришли к нему, о. Василий согласился с немцами вести службу. Службу он вел на латинском  языке. Вели службу как договаривались в разных домах, например, один день у нас в доме служили, потом другой раз на следующее воскресенье, или на следующий праздник, все равно где – то договаривались в каком-то доме, на какое время и все люди собирались туда и он вел Службу. Иногда собиралось до 50-ти человек. И соседи, ходили слушать, когда шла Служба, соседи нас не выдавали. Помню что однажды во время Службы сзади стоял милиционер и проверял, как служба ведется, что мы делаем на Службе, и еще так плечами, помню один раз, он так пожал плечами и говорит: «Ничего, обыкновенная Служба, как в любой церкви. Зачем заставляют нас здесь стоять, непонятно». Отець Василик  к нам приходил, потому что мой отец лежал парализованный, он 22 года пролежал. Бывало он идет с работы, если у него какой – (тотормозок) остался или что, он обязательно зайдет угостит… Когда я уехала от родителей, и вечером когда молишься, обдумываешь свой день. Вот что бы сказал о. Василий, если бы узнал что я так себя повела? И вот поэтому я наверное Бога никогда не забывала...[2]

Про служіння отця Василя для німців також згадує отець Ярослав Сподар, ЧНІ, що не раз люди з інших міст приїжджали до отця, щоби похрестити дітей, посповідатись чи повінчатись.[3]

Отець Василь був людиною, Богом обдарованою, обдарованою не тільки через свою високу освіту [професор морального Богослов’я, знав декілька мов], а обдарованою Богом і високими чеснотами як монах, священик. Своїм життям отець давав приклад молодим покликанням і в них виховував цю вірність Христові аж до пожерти свого життя задля ствердження правди Євангелії, приклад брата Мар’яна Галана.

Служіння Протоігумена було для отця Василя ще одною нагоду, щоб засвідчити перед своїми „духовними синами співбратами” свою велику відвагу та мужність. У цьому служінні отець засвідчує перед ними, але також і перед тими хто його переслідує свою віру у Воскресіння, Воскресіння Церкви та Правди.

Ці три види служіння про які йшла вище мова вирізняють о. Василя в особливий спосіб і показують його велику обдарованість і здатність нести різні служіння не зважаючи на ситуацію, яка склалася. Бути Протоігуменом в такий важкий час вимагало неабияких зусиль і відваги. Щоб формувати інших потрібно самому посідати певну чесноту і впорядкованість духовного життя, а також насмілюсь сказати і святість, бо тільки так можна було дати добрий приклад для молодого покоління. Бірітуалізм потребує широти душі і знань, а цими чеснотами володів цей священик, який хотів жити для Бога і ближніх, стати всім для всіх. Також це вимагало від нього здорового розуміння двох обрядів, а також різного характеру людей, бо німці мають іншу ментальність, ніж українці. О. Василь досить добре з цими всіма служіннями справлявся, як ми бачимо зі свідчень тих людей, які його знали і яких він провадив до Бога.